Полонському історичному музею подарували унікальне фарфорове панно

Мо­ва йде про уні­каль­не фар­фо­ро­ве пан­но ав­торс­тва Пет­ра Іван­ченка. Його ви­ко­на­но за мо­ти­ва­ми тво­ру Ле­сі Ук­ра­їн­ки «Лі­со­ва піс­ня». Та­кий щед­рий по­да­ру­нок зро­бив для По­лонсь­ко­го іс­то­рич­но­го му­зею Ан­дрій Мель­ни­чук.

«На­ра­зі три­ває ак­ція «По­да­руй му­зею ек­спо­нат». Ко­жен охо­чий має мож­ли­вість пре­зен­ту­ва­ти ек­спо­нат, який ста­не гар­ним до­пов­ненням іс­ну­ючої ко­лек­ції», — заз­на­ча­ють у По­лонсь­ко­му му­зеї.

Ав­тор по­да­ро­ва­но­го пан­но, Пет­ро Ми­хай­ло­вич Іван­ченко, на­ро­див­ся 23 ве­рес­ня 1908 ро­ку в се­лі Ан­дрі­яшів­ка Лох­виць­ко­го по­ві­ту Пол­тавсь­кої гу­бер­нії, ни­ні — Сумсь­ка об­ласть. За­кін­чивши по­чат­ко­ву шко­лу, нав­чався ма­лю­ван­ню у міс­це­во­го ма­ля­ра, а з 1924 ро­ку — у Глинсь­кій проф­шко­лі, в 1928 ро­ці Пет­ро, от­ри­мав­ши атес­тат тех­ні­ка-тех­но­ло­га ке­ра­міч­ної про­мис­ло­вос­ті, пос­ту­пив на нав­чання у Ме­жи­гірсь­кий ху­дожньо-ке­ра­міч­ний тех­ні­кум, який че­рез рік був ре­ор­га­ні­зо­ва­ний в ху­дожньо-ке­ра­міч­ний ін­сти­тут, але пров­чився ли­ше до по­чат­ку третього кур­су, так як ін­сти­тут у 1931 ро­ці пе­ре­ве­ли в Ки­їв і пе­рей­ме­ну­ва­ли в Ук­ра­їнсь­кий ін­сти­тут си­лі­ка­тів. У 1935 ро­ці Пет­ро Ми­хай­ло­вич от­ри­мав дип­лом ху­дож­ни­ка-скуль­пто­ра ке­ра­міч­ної про­мис­ло­вос­ті за­кін­чивши Одесь­кий ху­дож­ній ін­сти­тут.

Про­дов­жу­ючи ек­спе­ри­мен­ту­ва­ти з гла­зур’ю і фар­ба­ми, ху­дож­ник їз­дить на ве­ли­кі під­при­ємс­тва пе­рей­ма­ючи дос­від кра­щих май­стрів пор­це­ля­ни. Під час цих ман­дрі­вок Пет­ра Іван­ченка зус­трі­ла вій­на, яка за­кін­чи­лась дво­ма по­ра­нен­ня­ми і ще біль­шою жа­до­бою до жит­тя і твор­чої пра­ці.

Бу­ду­чи ху­дож­ни­ком, май­стер ак­тивно роз­робляє но­ві влас­ні фор­ми для ви­роб­ниц­тва, особ­ли­ву ува­гу при­ді­ляє ви­го­тов­ленню де­ко­ра­тив­них, те­ма­тич­них ваз. Свою твор­чість у якос­ті ху­дож­ни­ка й тех­но­ло­га Іван­ченко пов­ністю прис­вя­тив По­лонсь­ко­му фар­фо­ро­во­му за­во­ду, ди­рек­то­ром яко­го став у 1963 ро­ці. Під його ке­рів­ниц­твом з 1964 по 1971 рік про­во­ди­лась ка­пі­таль­на ре­конс­трук­ція при­мі­щень і пе­ре­хід під­при­ємс­тва пе­ре­важ­но на ви­пуск де­ше­вої про­дук­ції, ви­го­тов­ле­ної ме­ха­ні­зо­ва­ним спо­со­бом. На міс­ці ста­рих прис­то­со­ва­них при­мі­щень ви­рос­ли но­ві, світ­лі кор­пу­си з су­час­ним об­ладнан­ням.

Пет­ро Іван­ченко як лю­ди­на, яка вті­ли­ла свою мрію в жит­тя, ство­рив­ши під­при­ємс­тво ви­со­ко­го рів­ня, з 1972 ро­ку пе­рей­шов на твор­чу ро­бо­ту, звіль­нив­шись з по­са­ди ди­рек­то­ра. З цього ча­су по­чи­на­єть­ся но­вий плід­ний пе­рі­од у твор­чості май­стра. За­галь­ний ви­роб­ни­чий стаж Пет­ра Іван­ченка скла­дає 62 ро­ки, до ос­таннього дня він хо­див на ро­бо­ту та ство­рю­вав уні­каль­ні пор­це­ля­но­ві ви­ро­би. Його жит­тя і твор­чий шлях на­зав­жди пов’яза­ний з іс­то­рі­єю По­лонсь­ко­го фар­фо­ро­во­го за­во­ду.

«В ек­спо­зи­ції фар­фо­ру та ке­ра­мі­ки По­лонсь­ко­го іс­то­рич­но­го му­зею тво­ри май­стра зай­ма­ють гід­не міс­це. Отож, зап­ро­шу­ємо від­ві­да­ти наш му­зей», — ка­жуть в му­зеї.

Джерело: «День за днем»